Про необхідність прокладання водопроводу в Вінниці вперше згадувалось у 1902 році, на той час 30-тисячне місто потребувало централізованого водопостачання.

Питання необхідності влаштування міського водопроводу розглядалось на засіданні Вінницької міської Думи у 1904 році. Доклад з цього питання представив вінницький міський архітектор та цивільний інженер Григорій Артинов, який надав свій проект міського водопроводу. Забір води у водопровід з р. Південний Буг мав здійснюватись на ділянці між с.П”ятничани та вул.Театральною, де вода не забруднювалась внаслідок життєдіяльності міського населення. Інженер Г.Артинов надав вичерпні розрахунки, пояснення, надав креслення водопровідної станції, розподільчої мережі, водонапірної вежі. Але сума кошторису, необхідна для будівництва, виявились завеликою для малелького повітового містечка, яким була Вінниця на той час. Згодом, міська управа уклала угоду з підрядниками на спорудження водопроводу в м.Вінниці.

Пуск водопроводу відбувся у 1912 році, якість робіт була відмінна, потужність складала 60 тис. відер на добу (600 м3), довжина мережі - 1,3 км. Це була надзвичайно значна подія для нашого міста, адже із забезпеченням мешканців доброякісною водою поліпшились санітарні умови житлових кварталів, підвищилась протипожежна безпека міста.

По мережі водопроводу, яка була прокладена по дну Південного Бугу, вода подавалась в водонапірну вежу, а звідти самопливом у верхню правобережну частину міста та район Замостя через дюкерний перехід. (Дюкер — напірний трубопровід, що прокладається при перетині водних перешкод, по дну або під руслом річки, водойми. В сучасному будівництві трубопровідних систем оптимальним матеріалом для прокладання дюкерів є поліетиленові труби).

Вінницька водонапірна вежа на сьогоднійшій день є візитною карткою м.Вінниці, історичною пам”яткою та одним з символів нашого міста!

Водопровідна станція №2 (потужність 100000м3 /добу) була введена експлуатацію в два етапи: в 1969 р. та 1978 р. В 1990 р. розпочала роботу водопровідна станція №3 (потужність 100000м3/добу). В цей же час, після 55 років есплуатації (з 1936 року), внаслідок фізичного та морального зношення, була виведена з експлуатації водопровідна станція “П”ятничани” (ВС№1) з очисними спорудами. В 2008 році приміщення першої станції “П”ятничани” було відновлене як історічна пам”ятка. Сьогодні тут розташована сучасна, одна з найкращих в Україні хімічна лабораторія КП “Вінницяоблводоканал”.

Сучасна водопровідна станція розташована на мальовичому березі річки Південний Буг, яка є природним джерелом водопостачання м.Вінниці. Процес виготовлення чистої води здійснюється так: спочатку вода з річки потрапляє у водозабірний колодязь. Завдяки насосному обладнанню першого підйому вода подається на змішувач (тут вона змішується з реагентами. (Реагенти — хімічні речовини або сполуки, які є учасниками хімічних реакцій внаслідок взаємодії з субстратком). Після змішувача вода потрапляє в камеру, де утворюються “пластівці”, звідти — на горизонтальні відстійники, де відстоюється 2,5 години. Після відстоювання вода подається на швидкі фільтри, де проходить через кварцевий пісок та потрапляє в резервуар чистої води (РЧВ). З РЧВ, за допомогою насосів другого підйому, очищена питна вода подається споживачам в місто.

Для очищення та знезараження води застосовуються реагенти - коагулянти: сульфат алюмінію (Al2(SO4)3) та поліхлорид алюмінію (PAX XL 19F). (Коагулянти — хімічні реагенти неорганічного походження, які застосовують в процесі очищення води для осадоутворення).

Система подачі коагулянтів на підприємстві автоматизована, що дозволяє швидко змінювати пропорції реагентів в залежності від рівня забруднення джерела та природи забруднюючих речовин. Знезараження води здійснюється за допомогою хлору. (Хлор рідкий — хімічна речовина, реагент, сильний очислювач). На підприємстві “Вінницяоблводоканал” було застосовано комплекс заходів для зменшення рівня продуктів хлорування: в 2008 р. на водопровідній станції №2 та в травні 2009 р. на водопровідній станції № 3 точки первинного хлорування були максимально наближені до споруд швидких фільтрів. Завдяки цьому вдалося суттєво зменшити рівень хлорорганічних сполук та досягти 30% економії хлору. Фахівцями підприємства було прийняте рішення щодо перенесення точки введення реагенту - флокулянту зі змішувачів на фільтри. Такий спосіб дозволяє зменшити витрати флокулянту до 50%. (Флокулянт — органічний реагент для очищення питної води).

З інших видів знезараження та очищення води в лабораторних умовах підприємства вивчаються всі переваги та недоліки наступних методів:

  • озонування;

  • УФ-опромінення;

  • застосування діоксиду хлору (СІО2);

  • амонізація з хлоруванням.

Озонування. Цей метод дозволяє поліпшити органолептичні властивості води, Використання озону може бути ефективним лише за умови послідуючої фільтрації на активованому вугіллі, яке допоможе забрати побічні продукти реакції. Навіть у розвинутих країнах цей метод вважається найдорожчим. Але основна проблема метода — це відсутність пролонгуючого ефекту (післядії).

УФ-опромінення — є найбільш ефективним і надійним методом знезараження. Це комбінований метод, який поєднує ультрафіолетове опромінювання та хлорування.

Діоксид хлору. Застосування цього реагенту може бути доцільним в поєднанні з хлором за умови, що хлор використовують на первинне хлорування, а діоксид хлору — на вторинне.

Амонізація з хлоруванням — цей метод економічний за рахунок зниження дози хлору, але призводить до значного зниження ефективності у відношенні мікроорганізмів і не захищає від вірусів. Крім того, збагачення сполуками азоту створює сприятливі умови для росту мікроорганізмів у водопровідній мережі міста.

Пріоритетними для КП “Вінницяоблводоканал” залишаються пошуки шляхів вдосконалення системи очищення питної води, зниження енергозатрат та надійності водозабезпечення:

  • в 2003 р. було встановлено хлоратори англійського виробництва, завдяки яким покращується якість питної води, оптимізуються умови праці персоналу та зменшується використання хлору;

  • у 2003-2004 рр. було відновлено дюкерний перехід Д=900 мм методом санації “Релайнінг”, який прокладено під дном р.Південний Буг двома “нитками”, довжиною 375 м кожна; побудовано знижуючу підстанцію 110/10/6 кВ на території водопровідної станції;

  • 2006 р. було побудовано перемичку Д=800 мм, довжиною 600 м між станціями №2 та №3 першого підйому. Тепер, завдяки роботі одного насосного агрегата водою забезпечуються дві станції, витрати електроенергії для підняття води скорочуються на 40%;

  • 2008 р. були проведені роботи з автоматизації реагентного господарства. Насоси-дозатори було замінено на більш енергозберігаючі, встановлені витратоміри. Дозування коагулянтів здійснюється автоматично, залежно від кількості піднятої води;

  • у 2011 р. фахівцями водоканалу було розроблено та змонтовано земснаряд, завдяки роботі якого здійснюється очищення акваторії р.Південний Буг в місці водозабору. (Земснаряд — землесосна плавуча машина із всмоктувальним пристроєм, якою з-під води видобувають мул, грунт, осад за допомогою насосного обладнання; застосовують землесосний снаряд також для днопоглиблювальних робіт).

Водопровідна станція ІІ підйому №2, яка була введена в експлуатацію в два етапи: в 1969 р. (потужність складала 50 тис.м3/добу) та в 1978 р. (потужність 100000м3/добу). Але це не дозволяло в повному обсязі забезпечити потреби населення та промисловості: на той час в м.Вінниці діяло більше 60 великих промислових підприємств. Водопостачання для підприємств було лімітованим, що було стримуючим фактором для випуску промислової продукції та житлового будівництва в м.Вінниці. В цей час було прийнято рішення щодо збільшення потужностей водопроводу, був розроблений проект будівництва водопровідної станції №3, яка розпочала свою роботу у 1990 році. Тільки з пуском в експлуатацію станції№3 проблеми з водопостачанням міста були вирішені на перспективу. Система поетапно розвивалась й надалі. Виводилися з експлуатації застарілі споруди, натомість з”являлись нові, поступово розвивались й нарощувались потужності, збільшувалась кількість насосних станцій. Нові потужності були введені в дію в 1991 та 1993 роках.

В 1981 р. водоканал ініціював прийняття міською радою рішення “Про невідкладні заходи по впорядкуванню водопостачання та водовідведення в м.Вінниці”. Цим рішенням ряд підприємств були зобов”язані збудувати 36 резервуарів запасу води, 12 водопроводів технічної води, 12 зворотних систем водопостачання, збудувати 7 нових та задіяти 17 артезіанських свердловин. За період 1982-1984 рр. було побудовано 13 резервуарів, 7 водопроводів технічної води, введені в роботу 2 системи оборотного водопостачання, збудовані та введені в експлуатацію 5 артезіанських свердловин. Завдяки цим заходам було вивільнено для потреб населення 11 тис.м3/добу питної води.

Разом з тим, для покращення водопостачання споживачів мікрорайонів Тяжилів, Старе місто було розпочато будівництво водогону Д=900-1200-900-800-700 мм від ВНС-3 до вул. Немирівське шосе. Із введенням у 1990 році нових споруд водопровідної станції №3 загальна потужність станцій №2 та №3 складала 230 тис.м3/добу. Таким чином, потреби міста у воді були задоволені у повному обсязі. Станція №1 “П”ятничани”, внаслідок свого фізичного та морального зношення, була виведена з експлуатації та законсервована у 1991 році.

Водозабезпечення міста і навколишніх населених пунктів: смт.Десна, смт.Стрижавка, с.Агрономічне, Вінницькі Хутори, с.Зарванці, здійснюється по 6 водогонах, роботу яких забезпечують водопровідні насосні станції ІІ підйому №2 та №3.

Швидкі темпи зростання житлового будівництва в нових мікрорайонах Академічний, Барський, в центральній частині міста, а також зростання території міста завдяки навколишнім селам (смт.Стрижавка, Десна, Зарванці. Агрономічне) зростає водоспоживання міста — водопровідна станція №3 без допомоги станції №2 не зможе повною мірою задовільнити потреби міста. Але технічний стан ВС №2 потребує проведення технічного переоснащення для забезпечення потреб міста при паралельній роботі з ВС №3. Після проведення реконструкції ВНС №2 з”явиться можливість, в разі надзвичайной ситуації на ВНС №3, перекласти водопостачання міста на ВНС №2, а також з”явиться можливість паралельної роботи обох станцій.

Протягом 2000-2014 років підприємством КП “Вінницяоблводоканал” було здійснено ряд заходів з модернізації, реконструкції, технічного переоснащення об”єктів водопровідних станцій, водогонів, мереж та виробничих приміщень. Завдяки реалізації цих заходів вдалося зменшити енергоспоживання об”єктів, підвищилась надійність роботи вузлових насосних станцій, зведена до мімімуму вірогідність аварій на каналізаціних насосних станціях внаслідок можливого затоплення стічними водами, підвищилась ефективність роботи водопровідних насосних станцій І, ІІ та ІІІ підйомів, знизилось екологічне навантаження на навколишнє середовище, покращились умови праці обслуговуючого персоналу об”єктів підприємства. Фінансування вказаних заходів здійснювалось за підтримки державного, обласного та місцевого бюджетів, а також за рахунок власних коштів підприємства та інвесторів.

На сьогоднішній день можна сказати про величезні зміни в технічному оснащенні, технологіях очищення води, в потужностях насосного обладнання, довжині мереж, умовах праці та професійному рівні працівників. Так, у підприємства на сьогодні залишається багато проблем, які воно намагається планомірно вирішувати, опановуючи нові передові технології, закуповуючи нову техніку, здійснюючи переоснащення та реконструкцію своїх об”єктів для досягнення основної мети — забезпечення населення якісною послугою. Основний вид діяльності - подача питної води в місто, який здійснюється цілодобово і безперебойно завдяки щоденній праці 150 працівників водопровідних станцій: машиністів насосних установок, слюсарів-ремонтників, хлораторників, коагулянтників, операторів, диспетчерів, інженерів та технічних працівників.

Головне підприємство сьогодні — це складний, механізований і автоматизований, великої вартості комплекс водозабірних, водоочисних, знезаражувальних і насосних споруд, сотень кілометрів водопровідних і каналізаційних мереж. Роботу всього комплексу контролює автоматизована комп”ютерна система, яку експлуатує великий колектив інженерно-технічних працівників, робітників, фахівців своєї справи.